на страницу Традиций

Особенности украинской мифологии

Украинским мифам характерна непривычная близость к природе, к хлеборобскому быту наших предков. Преобладающими персонажами мифов были отец-хозяин, мать-хозяйка, их сыновья и дочери, их скот и поля. В самых архаичных колядках и щедровках можно найти прославление не какой-либо конкретной семьи, а скорее - отголосок прославления семьи небесных тел и природных явлений: Солнца, Луны, звезд, мелкого дождя и т.п. Люди жили в полной гармонии с природой и потому и Боги, и мифические существа были для них естественными и родными. Византийские мифы в первой половине христианской эпохи были чужды и непонятны украинцам того времени, потому они и пытались сберечь свою тайную веру, часто прячась в густых дебрях лесов, которые были недоступны для миссионеров новой веры. К сожалению, у нас мало сохранилось письменных произведений о народных верованиях.

Характерной особенностью украинской мифологии был пантеизм, то есть философско-религиозного учения, по которому Бог отождествлялся с природой. В Украине существовала своеобразная иерархия Богов: во главе всего мира стояли самые старшие Боги, которые управляли всей жизнью, дальше стояли Боги ниже рангом, а также демоны, которые предоставляли услуги старшим Богам; у самого "подножия" были люди, наделенные достаточной силой, чтобы побеждать демонов.

У некоторых народов существует четкий раздел духов на злых и добрых. В украинской мифологии существует относительное безразличие к такого рода разделу, ведь добро и зло, которое приносят духи, определяется не столько природой самих духов, сколько их ролью в данной ситуации. Потому наши предки приносили жертвы разным духам, которые могли нести зло, чтоб задобрить их отвратить от себя нежелательные происшествия или явления. Даже после принятия христианства, как и в старые времена, так и через тысячи лет, украинец готов действовать по принципу: "Бога люби, но и Черта не гневи".

на сторінку Традицій

Особливості української міфології

Українськи міфи характерні тим, що вони надзвичайно природні, пов'язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. Іхні персонажі переважно батько-господар, мати-господиня, їхні сини і дочки, їхня худоба та лани. У найархаїчніших колядках і щедрівках можна зустріти звеличення не якоїсь конкретної родини людей, але швидше - відгомін прославлення сім'ї небесних світил та природних явищ: Сонця, Місяця, зірок, дрібного дощу і т.п. Люди жили в повній гармонії з природою і тому й Боги та міфічні істоти були для них природними та рідними. Візантійські міфи на початок християнської доби були чужі і незрозумілі стародавнім українцям, тому вони і намагалися зберегти свою таємну віру, часто ховаючись по глухіх лісах та хащах, недоступніх для місіонерів нової віри. На жаль, мало писемних творів про народні вірування у нас збереглося.

Характерною особливістю української міфології є пантеїзм, тобто філософсько-релігійні вчення, за яким Бог ототожнювався з природою. В Україні існувала своєрідна ієрархія Богів: на чолі всього світу стояли найстарші Боги, котрі керували всім життям, далі йшли нижчі рангом Боги, а також демони, які надавали послуги старшим Богам; у самого "підніжжя" були люди, наділені достатньою силою для того, щоб побороти демонів.

У деяких народів існує чіткий розподіл духів на злих та добрих. В українській міфології існує відносна байдужість до такого розподілу, адже добро і зло, які несуть духи, визначаються не стільки природою самих духів, скільки їх роллю в даній ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, що могли нести зло, аби задобрити їх, відвернути від себе небажані випадки та явища. Навіть після прийняття християнства, як і в старі часи, так і через тисячі років, українець завжди ладен діяти по принципу: "Бога люби, але і Чорта не гніви".